Мавринський майдан – боротьба за незалежність

Як наші батьки захищали Мавринський майдан.

Коли я проводжу екскурсії на Мавринський майдан, то починаю свої розповіді про те, як Ігор Дмитрович Ледін у 1992 році зняв на відео майдан з дельтаплану. Від тоді наче б то і почала поширюватись інформація про цю величну споруду. Так, це правда, але не зовсім.

Це було тоді, коли ще не було інтернету, мобільного звязку і, навіть, ще не існувало Незалежного Павло­градсь­кого телебачення. Розповідає Микола Теодозійович Тимочко:

«Обдулу Івана Семеновича зняли десь у 1987 чи 88 році. (Для довідки: Навіть зараз, 30 років потому, будь-яка дитина в селі вам відповість, що Обдула, то був найкращий голова колгоспу усіх часів села Межиріч. При його правлінні усі межиричани жили, як в раю – заводи, ферми, газ в кожній оселі, заасфальтовані вулиці і т. ін. А він до того ще й був релігійним – бабтистом.) Почалась Перебудова і на нього "настукав" його парторг. Правда порушень так і не виявили бо він був чесним керівником і трудився для селян. На місце Обдули головою колгоспу призначили комуністку Надію Миколаївну Шейхову (Новицьку). І от вона вирішила розпахати Мавринський майдан аби розширити сільськогосподарські землі.

Чутка поширилася на весь район. На захист Мавринського майдану піднялись межиричани і мешканці Павлограда. То був, мабуть, або 1990-й, або 1991-й рік, бо у 1992-му я б вже знімав на відеокамеру. Це десь був вересень місяц, бо трава вже місцями пожовкла, а як по селу йшли, то здається ще яблука висіли. Голова колгоспу Шейхова, дізнавшись що з Павлограда їде автобус з активістами захищати майдан (в основному рухівці та просвітяни), наказала встановити шлагбаум на в'їзді в село біля траси, щоб їх не пустити.

Шлагбаум на в'їзді в село Межиріч

А люди просто вийшли і пішли пішки (3 км) до майдану через Маврино, де вже зібрались межиричани і проводили мітинг на захист Мавринського майдану і за Незалежність України.»

Селом на Мавринський майдан

Дивлячись на ці старі світлини, зіскановані ще з плівки, я розумію, що проводячи екскурсії, я ніколи не збирав на Мавринському майдані стільки людей одночасно – там трави менше, ніж людей.

Цікаво, скільки б зібралось людей, аби зараз в когось з'явився б намір розорати майдан? Я впевнений, що половина з тих людей були на Мавринському майдані вперше і ніколи не чули до того, що то за велична така споруда в селі Межиріч. Вони просто вірили в те, що Мавринський майдан – то пам'ятник їх предків – славних запорізьких козаків.

Саме після цих подій павлоградські просвітяни та рухівці вирішили захистити майдан юридично. Вони поїхали в обласну раду і витребували. Рішенням Дніпропетровського облвиконкому №424 від 19.11.1990 року цю споруду занесено в каталог археологічних пам'яток місцевого значення за номером 6348 як майдан.

Реєстраційний документ Мавринського майдану

На зібрані людьми добровольчі внески було виготовлено гранітну стелу з написом "Славним запорізьким козакам від вдячних нащадків. Козацький Мавринський майдан." Цю стелу було встановлено на південному схилі майдану на захист його від руйнування.

Стела у підніжжя майдану

Я запитую: "Миколо Теодозійовичу, у людей є бажання перенести ту стелу трохи від майдану, бо діти взимку полюбляють кататись на санчатах зі схилу і той камінь їм трохи заважає."

Він відповіда: "Ми тоді були дуже злі і обурені на владу, тому закопали його в землю, мабуть, метра на півтора, ще й насадили на залізний штирь. Зрушити його з місця не реально ніяким трактором. І ще, Романе, чому не варто говорити про перенесення пам'ятного знаку, бо він освячений священниками (неодноразово) і саме на цьому місці і це може виглядати як образа релігійних почуттів."

Я запитую: "Тоді, можливо, було б необхідно відновити напис на тій стелі, бо він був не глибокий, а ще й місцеві вандали декілька разів її обмальовували. Там вже стільки нашарувань фарби, що її просто потрібно реставрувати."

Він відповіда: "Так, оце б було дуже добре, хоча б заради пам'яті про тих людей, що вийшли тоді на захист Мавринського майдану."

Я кажу: "Щож, тоді, будемо збирати гроші на відновлення стели. І знову за допомогою до просвітян."

© Автор: Роман Нікіфоров